Про часи, коли УГКЦ виходила з підпілля, та про духовні проблеми українського народу
в інтерв’ю розповів владика Ярослав (Приріз)
в інтерв’ю розповів владика Ярослав (Приріз)
– Як змінилася громада УГКЦ, кількісно та якісно, з часів, коли Ви тільки стали священиком, і донині, коли Ви вже правлячий Архієрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії?
– Наша Церква зросла та зміцніла. Якщо на початках нам доводилось служити підпільно у приватних будинках і квартирах, по лісах та полях – то тепер, наприклад, тільки на Старосамбірщині ми маємо три деканати: Добромильський, Хирівський та Старосамбірський – котрі об’єднують понад 40 священиків. Так що ці цифри промовляють самі за себе.
– Які проблеми духовного характеру є найпоширенішими загалом у країні та зокрема в очолюваній Вами єпархії? Як їм протидіють священнослужителі?
– Які проблеми духовного характеру є найпоширенішими загалом у країні та зокрема в очолюваній Вами єпархії? Як їм протидіють священнослужителі?
– Питання досить об’ємне, і на нього не так легко дати вичерпну відповідь. Відповім досить коротко. Якщо говорити про проблеми, то я б тут назвав зубожіння нашого народу, котре штовхає його до пошуку кращої долі за межами нашої держави. Це є справжнім викликом для душпастирства, адже емігранти на чужині часто відчувають брак належної пастирської опіки. Це відбивається на їхньому духовному здоров’ї: вони часто не захищені державним законом – тому стають жертвами роботодавців. Терплять також і їхні сім’ї, котрі тут залишаються. Без батьківської чи материнської опіки опиняються діти, наражаючись на різні ризики. Звідси – моральна розгнузданість, нехтування авторитетами. Відсутність роботи в наших містах та селах стимулює пияцтво.
Звичайно, що за допомогою тих скромних засобів, що має УГКЦ, ми намагаємося якось вирішувати ці проблеми. Ми створили Пасторально-місійний відділ, котрий дбає про наших вірних закордоном, де немає структур нашої Церкви. Є комісія у справах мігрантів, різні ініціативи для протидії алкоголізму... Для душпастирської праці з молоддю існують єпархіальні молодіжні комісії. Для її кращої опіки маємо капеланську службу серед студентства, організовуємо реколекції, «сарепти», тобто молодіжні табори... Маємо ще ряд інших важливих ініціатив.
– Які труднощі у житті Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ви б могли підкреслити?
– Які труднощі у житті Самбірсько-Дрогобицької єпархії Ви б могли підкреслити?
– Я б це назвав радше викликами. Наприклад, велика частина нашої єпархії розташована у гірській місцевості. Характерною для наших теренів є конфесійна роздрібненість. Як наслідок, ми маємо багато невеличких парафій, поодиноких громад. Через спровоковані непорозуміння, наші вірні змушені були будувати нові храми, притому, що в селі є наші ще довоєнні церкви. Але це ті умови, в які нас поставив Бог, а тому сподіваюсь, що з Його допомогою нам удасться й надалі звершувати душпастирське служіння та допомагати нашому народові успішно долати ті проблеми й труднощі, котрі він зустрічає на своєму шляху.
– Отець Михайло Николин, Старосамбірський декан УГКЦ, якось в інтерв’ю нашій газеті сказав, що зараз є така тенденція, коли владика стає ближчим до людей. Колись, за словами о. Михайла, єпископ був недосяжним для звичайних людей, закритим десь у себе в резиденції, а сучасні єпископи УГКЦ навпаки – майже увесь час проводять у різноманітних поїздках, візитах до всіх куточків своєї єпархії; парафіяни знають їх, як то кажуть, в обличчя. Чому так відбувається?
– Отець Михайло Николин, Старосамбірський декан УГКЦ, якось в інтерв’ю нашій газеті сказав, що зараз є така тенденція, коли владика стає ближчим до людей. Колись, за словами о. Михайла, єпископ був недосяжним для звичайних людей, закритим десь у себе в резиденції, а сучасні єпископи УГКЦ навпаки – майже увесь час проводять у різноманітних поїздках, візитах до всіх куточків своєї єпархії; парафіяни знають їх, як то кажуть, в обличчя. Чому так відбувається?
– Думаю, що цьому, про що ви кажете, є, в тому числі, й суто об’єктивне пояснення. Територія нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії є частиною колишньої Перемишльської єпархії, котра й досі існує у Польщі. Колись це були величезні території, котрі зараз поділені між кількома нашими єпархіями. Зрозуміло, що за таких умов, при відсутності сучасного транспорту, телебачення тощо, єпископ справді міг здаватися недосяжним для простих людей.
Зараз наша Церква постійно працює над тим, щоб зробити душпастирське служіння якнайефективнішим. Саме тому ми творимо нові церковні структури. До речі, як ви знаєте, нещодавно було проголошено три нові митрополії – Львівську, Івано-Франківську та Тернопільську. Усе це покликано допомогти церковному проводу краще пізнати потреби місцевих громад і організувати душпастирську опіку.
– Чи очікували Ви під час нещодавнього візиту Блаженнійшого Святослава Шевчука до Самбора такої кількості вірян? Які враження від події були у самого Глави УГКЦ?
– Чи очікували Ви під час нещодавнього візиту Блаженнійшого Святослава Шевчука до Самбора такої кількості вірян? Які враження від події були у самого Глави УГКЦ?
– Блаженнійший Святослав прибув до Самбора 23 жовтня для посвячення храму Покрови Пресвятої Богородиці, який будувався упродовж 20 років. Відвідини Глави УГКЦ були справді знаковою подією для цього славетного міста. Думаю, що це відчула греко-католицька громада і тому прийшла спільно помолитись зі своїм Предстоятелем. Я дуже радію, що наша Церква тут росте й розвивається. Блаженнійший Святослав своїм візитом оцінив вірність місцевого люду своїй Церкві в часи її переслідувань та в часи її віднови. Думаю, що він був зворушений побаченим.
– Часто нині говорять про об’єднання усіх українських традиційних християнських Церков. Яка Ваша власна позиція у цьому питанні?
– Часто нині говорять про об’єднання усіх українських традиційних християнських Церков. Яка Ваша власна позиція у цьому питанні?
– Переконаний, що об’єднання Церков є, без сумніву, необхідним. Українці – народ Свято-Володимирового Хрещення. Ми маємо єдину церковну традицію. На жаль, історичні обставини складалися так, що ворог постійно намагався нас поділити, бо добре знав, що поділеним і розсвареним народом легше керувати. Сьогодні наша Церква постійно наголошує, що нам треба відновити єдність давньої Київської Церкви, яка, прийнявши у 988 р. Хрещення, перебувала в сопричасті і з Римським Апостольським Престолом, і з Константинопольським патріархом (не забувайте, що розкол стався аж у 1054 р., а свідомість цього прийшла на нашу землю набагато пізніше). Глава та Синод єпископів УГКЦ виступають із різними ініціативами в цьому напрямку. Багато уже вдалось зробити – принаймні, після гострих конфліктів кінця 80-их – початку
90-их рр. Церкви-спадкоємиці Свято-Володимирового Хрещення зараз можуть спокійно розмовляти. Це вже велике досягнення. Думаю, що якщо ми не підемо на провокації зовнішніх ворогів, то в найближчий час зможемо досягти ще більшого порозуміння.
– Які найближчі кроки плануєте робити на посаді правлячого Архієрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії?
– Які найближчі кроки плануєте робити на посаді правлячого Архієрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії?
– Зараз наша Церква велику увагу звертає на євангелізацію, тобто на євангельську проповідь, і серед тих, хто її ще не чув, і серед т. зв. «номінальних» християн – тих, що були охрещеними, але рідко, або й ніколи не відвідують церкву. У цьому контексті особливої ваги набирає програма розвитку та діяльності нашої Церкви на 10 наступних років під назвою «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», котру прийняв Патріарший Синод нашої Церкви, що відбувся у вересні 2011 р. Б. у Бразилії. Тому все життя і діяльність нашої єпархії – освіта, катехизація, праця з молоддю, мирянами і т. д. – планую скеровувати саме в цьому напрямі: будувати «живу парафію, як місце зустрічі із живим Христом», про котру так гарно писав наш Блаженнійший у своєму посланні.
Переді мною Преосвященний владика Юліан (Вороновський) зробив досить багато для налагодження душпастирського служіння у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії. Я продовжуватиму й розвиватиму те, що започаткував він. Звичайно, що будуть і нові ініціативи.
Якщо говорити конкретніше, то, думаю, нам слід насамперед відштовхуватися від того потенціалу й можливостей, які ми маємо. Ось кілька прикладів. Ми є в карпатському краї. На наших теренах – прекрасні місця для туризму, оздоровлення. Ми маємо й кілька чудотворних богородичних місць, наприклад: Биличі, Грушів, Самбір та інші. Усе це приваблює до нас людей не тільки з України, але й з інших держав. Вважаю це прекрасною нагодою для євангелізації: нам потрібно знайти можливість донести Христа до тих, хто до нас приїжджає. Маємо Духовну семінарію, Катехитичний інститут. Їх треба підтримувати та розвивати. Окрім того, слід розширювати мережу парафіяльних суботніх і недільних шкіл, створювати загальноосвітні церковні школи. Душпастирство молоді треба провадити не тільки на деканальному та єпархіальному, але й на парафіяльному рівнях. Треба значно посилити працю у сфері академічного, медичного, військового, в’язничного капеланства. Не можна оминати й соціальної сфери. Оце ті далеко не всі ділянки, на яких думаю зосередити свою увагу. Водночас я відкритий для пропозицій і готовий піти назустріч кожному, хто запропонує цікаві та ефективні методи душпастирства.
Розмовляла
Галина Антошик
Якщо говорити конкретніше, то, думаю, нам слід насамперед відштовхуватися від того потенціалу й можливостей, які ми маємо. Ось кілька прикладів. Ми є в карпатському краї. На наших теренах – прекрасні місця для туризму, оздоровлення. Ми маємо й кілька чудотворних богородичних місць, наприклад: Биличі, Грушів, Самбір та інші. Усе це приваблює до нас людей не тільки з України, але й з інших держав. Вважаю це прекрасною нагодою для євангелізації: нам потрібно знайти можливість донести Христа до тих, хто до нас приїжджає. Маємо Духовну семінарію, Катехитичний інститут. Їх треба підтримувати та розвивати. Окрім того, слід розширювати мережу парафіяльних суботніх і недільних шкіл, створювати загальноосвітні церковні школи. Душпастирство молоді треба провадити не тільки на деканальному та єпархіальному, але й на парафіяльному рівнях. Треба значно посилити працю у сфері академічного, медичного, військового, в’язничного капеланства. Не можна оминати й соціальної сфери. Оце ті далеко не всі ділянки, на яких думаю зосередити свою увагу. Водночас я відкритий для пропозицій і готовий піти назустріч кожному, хто запропонує цікаві та ефективні методи душпастирства.
Розмовляла
Галина Антошик
Немає коментарів:
Дописати коментар