Новини з болота

5 січня 2012 року, "Коловорот" № 55

Початок кінця тиранії
Російськими інтернет-виданнями прокотилася цікава новина. Мовляв, під час запису новорічного привітання Дмитра Медведєва, котрий здійснювали на мості через Москву-ріку, люди, які пропливали на катері, обматюкали одного з малюків-диктаторів Росії. Нібито, навіть Федеральна служба охорони від подиву не відразу зреагувала і не змогла наздогнати п’яну компанію. А вона, окрім нецензурщини, ще й політичні гасла вигукувала. Не лише проти Медведєва, але й проти Путіна.

Звісно, можна довго розмірковувати на тему того, чи справді таке було. Можна також казати, що в тому нічого героїчного нема – просто п’яне хуліганство. Але суть, як на мене, не в цьому. Суть у тому, що, по-перше, в Росії уже ніхто не вважає можливість таких акцій маловірогідною. По-друге, якщо почитати обговорення цієї новини між користувачами інтернету, уже мало хто вважає таку поведінку невідповідною. Якщо підсумувати – Росія прокидається. У свій, унікальний спосіб. Часом озираючись час від часу: чи не стежить за спиною якийсь боярин царя-батюшки або гвардієць таємної поліції його величності. Часом – на повну котушку, виспівуючи: «Ех, дубінушка, ухнєм», –  і розбавляючи гасла добірною лайкою.

Отож, схоже, Росія уже не буде такою, як була до виходу десятків тисяч людей на Болотну площу з білими стрічками. Що з того вийде – тяжко сказати. Але гірше, ніж із цинічним вихованцем школи КДБ, – навряд чи буде гірше. Принаймні для України. Тому – за білу стрічку, друзі. Будьмо!

День ГерояА поки що нам варто і на себе поглянути. Подивували мене тисячі братів-галичан, котрі обрали собі символом першого січня червоні шапочки. Усі поставали або Дєдушками Морозами, або Санта Клаусами. Уся країна, включно з нібито патріотичною Галичиною, вбрана в чужинецьку символіку. Чужинецьку – і неважливо: чи вона зі Сходу завезена, чи із Заходу. Дивишся на ті червоні шапки – й хочеться чи то сірим вовком стати та трохи прорідити популяцію, чи то бабусею обернутися – і надавати внучкам по м`якому місцю, аби трохи освіжити національну пам’ять.

По-перше,  варто б згадати, що Святого Миколая (котрий, власне, є нашим Санта Клаусом) ми вже вшанували 19 грудня. І хоч це й дуже шанований святий, але не потребує повторення хоча б із тієї причини, що компанія «Кока-Кола» колись захотіла приватизувати різдвяні символи і вбрала святого в червоний колір із білою бородою, щоб можна було легше рекламувати з його допомогою свій напій. Про Дєдушку Мороза та принесені нам Петром Першим разом із кров`ю і сльозами чужі традиції – узагалі мовчу.

По-друге, першого січня нам, українцям, є кого вшановувати. Адже саме цього дня 103 роки тому народився Степан Бандера. Хто б там що не казав у “кишенькових” судах, хто б там не скасовував укази – він правдивий Герой України. Невже людина, котра за свободу нашої країни відбула тюрму, еміграцію та, зрештою, поклала своє життя, – не заслуговує бути цього дня вшанованою більше, ніж вигадані чужинцями персонажі?

Особисто я першого січня обираю не червоно-білу, а червоно-чорну символіку. І не хочу навіть слухати про те, що то недоречно при святі й тому подібне. Нові роки є різні: єврейські, китайські, індійські й зороастрійські; за місячним календарем та календарем Майя. Його могли призначити на 1 січня, а могли – на 25 березня. І це було б такою ж умовністю, як і є зараз. А вчинки Степана Бандери – вони справжні, і наслідки їх ми відчуваємо й зараз.

Звісно ж, це все не означає, що не варто святкувати Новий рік зовсім. Просто, перед тим як побажати: «Із Новим роком!», – не забудьте привітатися словами: «Слава Україні!»…

Всеволод Поліщук