5 січня 2012 року, "Коловорот" № 55
Останнім часом, у зв’язку з одним невеликим побіжним проектом, довелося наслухатися багато про те, кого українці вважають справжнім чоловіком. У результаті – образи, звісно, переважно навіяні телебаченням, кіно, літературою, спортом… Жінки старшого віку згадують про бравих військових чи героїв Бельмондо і Делона. Для молодшого покоління це можуть бути брати Кличко, Джеймс Бонд у виконанні Деніела Крейга, а для когось – навіть Саша Бєлий із «Бригади». Часто звучить фраза, що «справжній чоловік тільки той, хто служив». Рідше, але не вельми рідко, згадують про фінансовий успіх.
Що поєднує цих людей? Сила, міцні кулаки, лоск. А ще те, що в більшості випадків уся їхня чоловічність – лише гарний образ, домальований гримерами, сценаристами, стилістами та іміджмейкерами. Мало хто, формуючи свій ідеал на образах кіногероїв, пам’ятає, що більшість їхніх трюків виконують каскадери, чиїх облич і прізвищ ніхто не знає. Що над образами успішних бізнесменів та політиків працюють десятки, а інколи й сотні людей. І що статки їхні здобуті працею тисяч, а деколи сотень тисяч простих «трудяг». Так само, як і видатних спортсменів не буває без цілої команди тренерів, лікарів, масажистів, агентів та промоутерів…
Я ж хочу розповісти вам про зовсім інший випадок. Минулого року познайомився із родиною Пророків. Роман Пророк, простий чоловік зі Львова, уже 14 років виховує доньку Зоряну. Нібито звична історія, якби не одне «але». У Зоряни – агресивна епілепсія. Це не точний діагноз, але двома словами його можна описати так. Дівчинка не може нормально спілкуватися, у неї часто бувають приступи, під час котрих вона стає агресивною. Не через природну злобу, а через хвору частинку мозку. 95 відсотків батьків відмовляються від таких дітей уже в ранньому віці, віддаючи їх у притулки.
Роман Пророк вирішив інакше. Він віддає увесь свій час дитині. Сидить із нею, вмикає заспокійливу музику, миє, одягає, зав’язує шнурівки, виводить до лісу під час приступів, аби вона не завдала шкоди людям. І коли має можливість залишити на дружину – бігає по лікарях та державних установах. Він не здався, незважаючи на те, що всі українські світила розвели руками. Незважаючи на те, що чиновники водять його по колу, відсилаючи з одного кабінету в інший, не звертаючи уваги на існування програм, котрі б могли врятувати дитину, оплативши лікування за кордоном. Тільки для цього треба купу довідок, а наші доблесні чиновники бояться їх видавати, бо вони заперечать попередні висновки їхніх кумплів у медицині.
Багато років його тримала іскра надії, котру дали польські лікарі. Нещодавно іскра переросла у полум’я. По-перше, завдяки німецьким лікарям, котрі давно уже лікують такі хвороби за допомогою оперативного втручання. По-друге, завдяки добрим людям, котрі почали збирати кошти без жодного втручання держави, що махнула рукою на хвору Зорянку. Із 50-ти тисяч євро, потрібних на операцію, люди на Львівщині, в Києві, Донецьку, в Англії і США – багато з них ніколи не бачили ні Зоряну, ні Романа інакше, як на фото – зібрали уже майже 30-ть.
Я не настільки заможний, щоб вирішити проблему родини Пророків. Можу хіба розповісти про них усім, хто може допомогти. А ще цього Різдва молитимуся за те, щоб історія Зоряни Пророк і її батька – справжнього чоловіка Романа Пророка – завершилася перемогою над хворобою. Не тільки заради цих двох людей, але й заради того, щоб кожен знав: диво доступне не тільки дядькам у дорогих костюмах, котрих ми бачимо лише на телеекранах…
Всеволод Поліщук, заступник головного редактора
Немає коментарів:
Дописати коментар