Новини з болота

1 грудня 2011 року, "Коловорот" № 50

Спасибі жителям Донбасу

Як не крути – а президентство Віктора Януковича може обернутися для України величезним позитивом. Те, що, попри усі потуги, не вдалося Вікторові Ющенку з його універсалами єдності, таки вдається його наступникові, при чому мимохіть. Схоже, Янукович об`єднає українців в одному пориві, от тільки при цьому в руках у них будуть вила.

А от кричалка «Спасібо жителям Донбаса...» стає неактуальною. Адже сам Донецьк, а не Львів чи Київ, стає центром жорсткого опору суспільства владі. Саме в Донецьку пенсіонери і чорнобильці, з вилами та лопатами в руках, спромоглися захопити будівлю обласної адміністрації. І саме там зараз бурлять хвилі стихійного протесту. Смерть одного з пікетувальників може стати найбільш фатальною помилкою посіпак. Далі – неконтрольована ситуація…

І чи хто думав ще донедавна, що не Галичина буде закликати інші регіони України приєднуватися до акцій непокори, а Донбас очікуватиме від нас підтримки? Тож спасибі жителям Донбасу за хороший приклад для нас усіх. І за початок шляху, мета якого – об’єднання українського суспільства в боротьбі проти чиновницького свавілля.

Хто не з нами – той проти нас?

От тільки б не заважали об’єднанню політики. Ну навіщо, скажіть, зараз опозиції зайві чвари? От, наприклад, Арсеній Яценюк «наїхав» на опозиційні партії, котрі не входять до Комітету опору диктатурі. Насамперед закид стосувався «Громадянської позиції», яка вийшла із КОД після того, як члени БЮТ і «Фронту Змін» проголосували за новий закон про вибори. Закон, нагадаю, передбачає 5-відсотковий прохідний бар’єр і означає, по суті, фіксацію двопартійної системи. Адже до парламенту за такого бар’єру та очікуваних фальсифікацій потраплять лише дві партії. Партія регіонів і БЮТ або опозиційне об’єднання, в основі якого буде той же БЮТ.

Можливо, у такій ситуації не варто казати: «Хто не з нами – той проти нас», –  а все ж робити щось, аби ті інші були з вами? Переконувати, домовлятися і головне – не відходити від принципів демократії, заявлених у постулатах Комітету опору диктатурі. Не можна боротися зі злом за допомогою зла. Це ще ніколи нікому не допомагало…

Де не допомагає політика…

…там допомагають вила? Те, що влада не боїться опозиції – вона показувала уже не раз. Зокрема, арештами Луценка й Тимошенко, купою інших акцій проти опозиціонерів. Та й чого їй боятися, якщо вони й самі залюбки підтакують, коли це вигідно. Як у випадку зі згаданим уже законом про вибори. Засудженим, до речі, Венеціанською комісією, на яку так люблять опозиційні лідери посилатися. Коли їм це вигідно, знову ж.

Зате так само однозначно влада демонструє, що боїться власного народу. Цьому доказ – уже другий паркан, який виростає біля державної будівлі у Києві. Спочатку відгородили Верховну Раду. Жартівники навіть запустили в інтернет дотеп про те, що у тому паркані – 450 кілків… Виявилося – недостатньо добра перешкода. Завалили той паркан афганці з чорнобильцями.

Тепер владоможці зводять паркан біля будівлі Кабінету Міністрів. Помилки врахували, тож залили надійний фундамент, аби завалити огорожу було просто неможливо. Але й цього мало: крім паркану, уряд охороняють від пенсіонерів (!) 2 тисячі бійців «Беркуту» в повному екіпіруванні. Під охороною спецпідрозділу – і депутати. Видно, не дуже їм сподобалося тікати по закутках парламенту, коли туди увірвалися розлючені афганці.

Але саме ці «забори» можуть стати другою фатальною помилкою влади. Адже саме вони якнайкраще демонструють її страх і її слабкість. Якщо вони так бояться – отже знають: безсилі перед народним гнівом. А це означає, очікують, що народ, якщо справді розлютиться, може їх перемогти.

І лідерам опозиції варто перестати трястися перед владою та шукати обхідних шляхів чи вірити, що зможуть урвати й собі трохи із владного столу. Бо початися може і без них, а відповідно, й закінчитися теж. Заодно закінчитися може і їхня політична кар’єра. Хоча хтозна, може, воно й на краще?

Всеволод Поліщук