Кінець світу

15 грудня 2011 року, "Коловорот" № 52

 

 

Що ближче до початку нового, 2012 року – то більше розмов про кінець світу. Уже, мабуть, усі чули і про Календар майя, котрий закінчується у грудні наступного року, і про якесь невідоме космічне тіло, зафіксоване якимись японськими астрономами, що нібито має зіткнутися з Землею. Ну, й фільм «2012» свого доклав…

Не знаю, як вас, а мене це вже втомило. Чесне слово – настільки набридли ці розмови, що навіть, на відміну від більшості знайомих, не читав нічого про той клятий календар майя і не додивився жодного сюжету про таємниче космічне тіло. Чомусь я упевнений, що обмежений мозок сучасної людини, звиклий усе вирішувати за допомогою пульта телевізора та кнопок на пральній машинці чи ключах від автомобіля, все одно не може  осягнути того символізму, який у свій календар вкладали майя. Люди, котрі зникли, так і не відкривши всіх своїх таємниць. Котрі знали, як працювати на землі однією мотикою і голими руками зводити піраміди. Хтось із нас таке може? Та жодний будівельний магнат чи відомий архітектор зараз за усе життя не вигадає як це зробити!

Зрештою, навіщо чекати якогось кінця світу? Кінець світу відбувається на Землі чи не щосекунди. У когось помирає рідна людина. Хтось втрачає кохану жінку. У когось відбирають свободу. Врешті, я маю щастя знати людей, для котрих утрата можливості вільно висловлювати свою думку – то таки кінець світу. Замість того, щоб роздумувати про міфічні чорні планети чи давно забуте мистецтво астрономічних обчислень давніх племен, кожен із нас міг би присвятити на кілька хвилин більше, аби допомогти людям, котрі потребують підтримки тут і зараз. Когось розрадити, а когось і порятувати. Але ж, звісно, легше поклацати пультом від телевізора, сидячи на м’якому дивані чи поварнякати про це з кумом на кухні, принагідно розпивши пляшку-другу оковитої.

На мій погляд, хто-хто, а чоловік на такі дурниці розмінюватися просто не має морального права. Мені вже навіть ближчі люди (чув, що таких і в Україні вже трохи є), котрі закуповуються припасами і зброєю (на випадок масової загибелі людей, війни чи мародерства), будують бункери, укріпляють хати. Можна вважати таких людей параноїками. І я бачу в тому великий сенс. Однак якщо той, хто вірить у байки про кінець світу чи просто якісь глобальні катаклізми лише точить ляси, то його я розумію ще менше. Чоловік повинен захищати свою родину, а не розпускати нюні. Таке вже у нас, хлопів, призначення у цьому світі. Тому хай той, хто вірить – щось робить. А той, хто не вірить – хай займається своїми справами. Незробленої роботи у нас із вами, дай Боже, – з головою і ще трішечки…

Антін Бандера