1 грудня 2011 року, "Коловорот" № 50
Усі сили
Батько спостерігав за сином, котрий хотів переставити важкий столик. Хлопчина напружувався, сопів, але не міг посунути його навіть на міліметр.
– Чи ти використав усі можливості? – спитав батько.
– Так… – прошепотів синочок.
– Ні! – сказав батько. – Ти не попросив мене допомогти тобі.
Молитися – це застосовувати “всі” наші сили.
Коло радості
Одного дня селянин, котрий жив неподалік від обителі, підійшов до монастирських воріт та енергійно застукав у них своєю мозолистою рукою. Коли воротар відчинив, чоловік, усміхаючись, показав йому велике гроно соковитого винограду:
– Брате-воротарю, – сказав селянин, – знаєте, кому хочу подарувати цей чудовий виноград?
– Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?
– Ні! Вам!
– Мені?! – монах із радості аж почервонів. –Хочете дати його саме мені?
– Авжеж! Тому що ви зі мною поводилися, як приятель, і завжди допомагали мені; хочу, щоб ви поласували цим виноградом.
Монах-воротар поклав виноград на тарілку й поставив її на стіл. Він довго-довго дивився на подарунок. Який гарний та смачний виноград!
Та ось у нього майнула думка: “Чому не занести цей кетяг настоятелеві – щоб і його втішити?”
Він узяв тарілку із гроном та поніс до настоятеля.
Настоятель і справді щиро зрадів. Але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий монах, і подумав: “Занесу йому цей виноград. Нехай старенький хоч трохи потішиться”.
I кетяг винограду потрапив до келії хворого монаха. Але надовго він там не затримався. Хворий подумав, що виноград, напевно, сподобається кухареві, котрий увесь день працює, й передав гроно йому. Але кухар послав його монахові-паламареві, а той – поніс виноград наймолодшому монахові, котрий вирішив подарувати його іншому монахові.
I так від монаха до монаха той виноград знову повернувся до воротаря.
Отак замкнулося коло. Коло радості.
Не чекай, щоб хтось інший починав – ти перший маєш почати коло радості. Часто достатньо дуже маленької іскри, щоб вибухнула велика кількість динаміту. Досить іскорки доброти, щедрості – і світ почне змінюватися.
Слова Ісуса Христа: “І як бажаєте, щоб вам чинили люди – чиніть їм і ви так само”.
(Лк. 6, 31).
– Брате-воротарю, – сказав селянин, – знаєте, кому хочу подарувати цей чудовий виноград?
– Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?
– Ні! Вам!
– Мені?! – монах із радості аж почервонів. –Хочете дати його саме мені?
– Авжеж! Тому що ви зі мною поводилися, як приятель, і завжди допомагали мені; хочу, щоб ви поласували цим виноградом.
Монах-воротар поклав виноград на тарілку й поставив її на стіл. Він довго-довго дивився на подарунок. Який гарний та смачний виноград!
Та ось у нього майнула думка: “Чому не занести цей кетяг настоятелеві – щоб і його втішити?”
Він узяв тарілку із гроном та поніс до настоятеля.
Настоятель і справді щиро зрадів. Але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий монах, і подумав: “Занесу йому цей виноград. Нехай старенький хоч трохи потішиться”.
I кетяг винограду потрапив до келії хворого монаха. Але надовго він там не затримався. Хворий подумав, що виноград, напевно, сподобається кухареві, котрий увесь день працює, й передав гроно йому. Але кухар послав його монахові-паламареві, а той – поніс виноград наймолодшому монахові, котрий вирішив подарувати його іншому монахові.
I так від монаха до монаха той виноград знову повернувся до воротаря.
Отак замкнулося коло. Коло радості.
Не чекай, щоб хтось інший починав – ти перший маєш почати коло радості. Часто достатньо дуже маленької іскри, щоб вибухнула велика кількість динаміту. Досить іскорки доброти, щедрості – і світ почне змінюватися.
Слова Ісуса Христа: “І як бажаєте, щоб вам чинили люди – чиніть їм і ви так само”.
(Лк. 6, 31).
Немає коментарів:
Дописати коментар