Свято без кінця

 22 грудня 2011 року, "Коловорот" №53

Думаю, більшість чули приказку про свято, яке колись завітає і на нашу вулицю. От у мене таке враження, що до нас Воно завітало уже давно. Більше того, тут на українській вулиці у Свята стався приступ географічного кретинізму. Дезорієнтоване Свято уже майже оклигало і хотіло йти далі – до когось іншого. Але українці скористалися тимчасовим помутнінням розуму та застовпили Свято навіки. Із того часу українські будні мало чим відрізняються від бразильського карнавалу.

Святкуємо ми усе підряд, без розбору – державні свята, професійні, релігійні і навіть комерційні. Хто не святкує День Незалежності – той не патріот. Це ж стосується і Дня Конституції, Злуки, Суверенітету та інших свят, у часі яких кожен українець може гордитися власною державою. А як не відсвяткувати професійне свято? А дні народження, іменини, інші ювілеї, корпоративи? А як можна не “залити писок” на усі релігійні свята? Думаю, інакше навіть у рай не пустять. Святий Петро особисто перевірятиме кількість відсвяткованих свят та обсяг випитого алкоголю. У кого менше норми – того в пекло. Бога використовують, як привід “причаститися” у релігійні свята. Просто піти до церкви й помолитися – тепер не прийнято.

Інколи складається враження, що ми ледь не 300 днів у році святкуємо. Часто доходить до абсурду. Могорич “виставляють” не лише за власні іменини, а за іменини батька, сина, внука...

І зупинити цю святкову карусель, схоже, не так просто. Державних, професійних та релігійних свят українцям замало. Ми святкуємо навіть те, що є традицією інших народів, як от 8 березня чи те, що взагалі є продуктом кондитерських корпорацій, як День Валентина. Ще трішки – і освоїмо як українські національні свята Гелловін та День подяки.

Дивує звичка українців перетворювати будь-який привід на свято, а свято – на п’яний вихідний.  Вершиною  блюзнірства є 1 травня – День трудящих. І не тому, що це штучне совдепівське свято, а тому, що трудящих в Україні практично немає. За 70 років совка ми звикли ходити на роботу, а не працювати. Звикли шукати приводи, щоб «сісти на стакан». Сісти і жалітися один одному на гірку долю та важке життя. Нам ніколи працювати – ми або готуємося до свят, або святкуємо, або “відходимо”  від них. Так і живемо...

Роман Рак